Творче мислення і сучасні методи його формування у школярів за досвідом Шалви Амонашвілі

МЕТОДИЧНИЙ ПОРАДНИК

Майстерня гуманності

Творче мислення і сучасні методи його формування у школярів за досвідом Шалви Амонашвілі


Шалва Амонашвілі: «Кожен із вас – промінчик сонця»

Дитинство – це ніби «кошик допомоги», з якого ми черпаємо знання і вміння протягом усього життя. Як наповнити цей кошик, не пошкодивши жодної грані тендітної дитячої душі? Як привити паростки любові, мудрості, людяності?

Шалва Амонашвілі – один із педагогів-новаторів, подвижник гуманної педагогіки, який оголосив педагогіку співпраці. Міжнародна Асоціація Дитячих Фондів нагородила його почесною золотою медаллю імені Л.М. Толстого. І це далеко не єдина нагорода, найпочеснішою з яких Шалва Олександрович вважає…вдячні очі дітей.
Назви авторських уроків Шалви Олександровича говорять самі за себе: уроки любові, мудрості, терпіння, захоплення. Спираючись в основному на творчість, вони дають поштовх до розкриття особистості.


«Діти люблять труднощі, тому треба випереджати події, щоб стати для них справді помічником», - говорить Амонашвілі і пропонує учням завдання, які примушують замислитися навіть дорослих глядачів. А діти через кілька хвилин уже мають відповіді і тихенько нашіптують їх своєму вчителю.

Переконаний, що «за допомогою дорослого дитина стає більш розумною», Амонашвілі дає домашні завдання не дітям, а для спільного виконання з батьками. Тому що у становленні особистості масштабну роль відіграють саме батьки. А тим, хто прагне виховати гуманну дитину, Шалва Олександрович радить: «Мами повинні любити своїх дітей духовно. Не тваринною любов’ю, а саме духовною. Вони мають вірити, що діти – це прибульці, а не їхня власність».


Батькам також варто прислухатися до принципів гуманної педагогіки, якими керується Шалва Амонашвілі:

• Олюднювати середовище навколо дитини.

• Виявляти творче терпіння.

• Приймати дитину такою, яка вона є.

• Наповнитись оптимізмом у ставленні до дитини.

На запитання, чи відрізняється чимось українська освіта від освіти Росії чи Грузії, Шалва Олександрович відповів: «Відмінністю є те, що ви маєте таких видатних педагогів, як В. Сухомлинський, А. Макаренко, К.Ушинський. Адже освіта потребує національного духу, національної культури».
Із висловлювань Шалви Амонашвілі:

• Дитинство як двигун, рухає нами; ніби коріння, живить життя.

• Учитель – сівач: сіє добре, прекрасне і відправляє у світ, не дочекавшись урожаю.

• Хто піклується, той світиться.

• Якщо книга виходить – потрібен читач. Створити образ себе самого – це необхідність.

• У дитині закладена пристрасть до мудрої свободи.

• Хто виховує себе, той виховує інших.

• Любов – це істина. Радість – особлива мудрість. Ласка – частина правди.

• Кожен із вас – промінчик сонця.

• Я дам дітям лише одне, але так, що все інше вони відкриють самі.

• Сльози змінюють дух, якщо вони пролиті вчасно.

• Діти – безмежність буття.

• В общении с ребёнком нужна не речь, а доброречия, мудроречия (рос.)


ОСНОВИ ГУМАННО-ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ ДО ДІТЕЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ Ш. О. АМОНАШВІЛІ

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок учителя дати дитині радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх виконавцях, дати їм крила для польоту у життя.

Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі – доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, війти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка визначає характер учителя у трьох якостях:

Доброта, щирість, відданість


У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх: „Без серця, що зрозумієм”, „Посмішка моя, де ти?”, „Чому не прожити нам життя героями духу”, „Істина школи” Ш. О. Амонашваілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе...

В основі гуманної педагогіки є тези: „Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини є безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Гуманна педагогіка побудована на класичній педагогіці Коменського, Песталоцці, Руссо, Пирогова, Ушинського, Макаренка, Сухомлинського та ін.

Творець і класик педагогіки Я.А. Коменський сказав, що педагогіка – універсальне мистецтво вчити всіх і всьому. А класик педагогіки К. Д. Ушинський, що педагогіка не є наукою, вона – найвище мистецтво, яка знає людство.
Педагогіка – це сфера Духу, Мудрості, Досвіду, Мистецтва, Науки.
Ш. О. Амонашвілі говорить, що це не педагогіка, яка ні слова не говорить про почуття, про любов, про серце, не хоче бути найвищим мистецтвом самого життя.
Педагогіка стоїть вище всіх наук і творить рівень життя.
Частиною гуманної педагогіки є „посмішка”
Посмішка вчителя має бути особлива, яка живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і бути проникнена любов’ю.

Посмішка – прояв життя, і яка це буде школа, якщо вона не визнає посмішку.

Усміхається Космос – Вічністю

Усміхається Небо – зірками і Веселкою

Усміхається Сонце – Пломенями і Світлом

Усміхається Земля – Життям великим

Усміхається Христос – Благословенням

Усміхається поле – квітами

Усміхається людина – вірою

Усміхається Дитина – сьогоднішнім і минулим.

Хто усміхається – той живе.

Потрібно, щоб усміхалася школа.

Усмішка школи – учитель

Усмішка вчителя – його серце.

У педагогічній симфонії „Усмішка моя, де ти?” багатогранній, філософській є дуже цінні поради всім нам, цікаві дослідження описані, звідки прийшли посмішки, про світлих Ангелів, цікаві легенди, цікаві вислови про гуманну педагогіку і т.д.

Ось, наприклад, три принципи гуманної педагогіки:

 Одухотворення середовища навколо дитини;

 Утвердження у дитині її особистості;

 Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні.

Крім принципів визначає Ш. О. Амонашвілі три закони гуманної педагогіки:
 Любити кожну дитину;

 Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

 Озброїтись оптимізмом по відношенню до будь-якої дитини.

Гуманна педагогіка заснована на Вірі. А звідси і три заповіді педагогіки:

 Віра у безмежність дитини;

 Віра у свою іскру Божу;

 Віра у силу гуманної педагогіки.


Гуманний учитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках.
Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з учителів забажає, іти до істини Добра і Краси.
Педагогічні твори Ш. О. Амонашвілі – це науковий пошук шляхів організації радісного, захоплюючого життя в школі.
Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д.
У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який уміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості.
Ш. О. Амонашвілі, не доказує нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину.

Спасибі всім вчителям за любляче серце, бо тільки воно може зростити у маленькому серці Любов, без якої не станеш Людиною.
Несім дбайливо Чашу серця, повну любові, і готовність віддати її на творення щастя людей.
Ідім шляхом Любові, шляхом Серця, шляхом Творчості, тобто шляхом гуманної Педагогіки.

„Те, з чим я народилась, подарунок Бога. Те, із чим я вмру, мій подарунок Богові”.
Народна мудрість

Традиційна педагогічна система грунтувалась на двох визначальних принципах - відборі та відсіві. Вочевидь, такий підхід не відповідає рівню сучасного соціального розвитку. І це зрозуміло, адже базові правила дидактики були закладені іще у 17 столітті Я.А.Коминським, хоча широко застосовуються і тепер - у 20 столітті. Педагоги-новатори беручи за основу теоретичні напрацювання психологів сучасної епохи запропонували якісно відмінні підходи у вихованні та навчанні школярів.
Нове педагогічне мислення базується на ідеї гуманізації. В атмосфері любові, довіри, співпереживання, поваги учень охоче і легко бере участь в учбово-пізнавальному процесі, максимально проявляє свої навички та не боїться бути ініціативним.
Відомий грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі, автор багатьох навчально-методичних збірок, в художній формі аналізує головні чинники та методи формування у школяра початкових класів бажання вчитися, дізнаватись нового та постійно вдосконалюватися. На думку Амонашвілі, “головною силою, яка встановлює погоду в духовному світі дитини є враження, і тому потрібно, щоб воно було добрим і звеличуючим. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховальному процесі - від цього буде залежати направленість її особистісних орієнтацій, мислення та поведінки.”[1]

Навчання і виховання, педагогічний процес, в цілому внаслідок свого соціального призначення завжди несуть у собі елементи примусу. Це обумовлено тим, що активізація і розвиток внутрішніх сил і можливостей дитини відбувається не на вільно вибраному нею матеріалі, а на змісті виховання і навчання, визначеному вимогами суспільства.

Природно, що залишити дитину в полоні власних актуальних бажань та імпульсивної активності і чекати, поки вона візьметься за розум не можна. Цим можна завдати непоправної шкоди її розвиткові та своєчасному ставленню як людини, як особистості. Однак присилувати, підкоряти дитину своїй волі - означає не досягти бажаного результату.
Таким чином Амонашвілі підходить до розуміння необхідності в іншому підході до дитини, іншій педагогічній основі побудови навчально-виховного процесу.
“Сучасна дитина приходить до школи із величезними потенційними можливостями, але щоб вони перетворилися у реальні сили, особистісні властивості, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує, розвиває.”[2]
Навчання певним чином можна розуміти як процес, через який формується та керується учбова та пізнавальна діяльність учня, його адекватне мотиваційне ставлення до цих понять. У цьому процесі потрібно, за словами Амонашвілі, досягти бажання у дитини до співробітництва з педагогом з метою присвоєння знань. Формування такої настанови у школяра залежить від багатьох факторів. Зокрема, в першу чергу, рівня співвідношення налаштованих до функціонування та розвитку пізнавальних сил учня із учбовим матеріалом. Звичайно, що в такому процесі психічні сили дитини стикатимуться із труднощами, які можуть викликати навіть негативне ставлення до навчання.

Варто також зазначити, що при вільному виборі учбових завдань, розв‘язання яких не пов‘язане з жодними заходами покарання чи оцінення, учні віддають перевагу складнішим задачам над легшими.
Проте, Амонашвілі особливо це підкреслює, пізнавальні сили що розвиваються потребують не такі задачі, розв‘язання яких не викликає жодних складнощів, а саме таких, які вимагатимуть від школяра думати і діяти на межі своїх можливостей. Саме в наявності труднощів в процесі навчання грузинський педагог-новатор вбачає джерело мотивації учбово-пізнавальної діяльності учня.