Це педагогіка людяності.
«Дітей треба любити
всім серцем і, щоб їх любити так, треба вчитися у них, як потрібно проявляти цю
любов. Кожний шкільний день, кожний урок повинні бути означені вчителем як
подарунок дітям. Кожне спілкування дитини зі своїм вчителем повинне наповнювати
його радістю та оптимізмом».
Ш. О.
Амонашвілі.
Гуманно-особистісна педагогіка –– це довгоочікувана, світоглядна, вища педагогіка, що
базується на класичній педагогіці видатних вчителів-гуманістів. Її творцем і
сподвижником в сучасному світі є Ш.О. Амонашвілі – академік, видатний діяч
сучасної педагогіки, науковий керівник Всеукраїнського Центру Гуманної
Педагогіки.
Головне завдання гуманної педагогіки –– творення Благородної
Людини.
Оволодіти
методикою гуманної педагогіки і реалізувати особистісно орієнтований
навчально-виховний процес може тільки такий педагог, який готовий вчитися
гуманно мислити, готовий змінити свою свідомість, світогляд, який готовий
«літати сам і вчити літати дітей». Ш.О. Амонашвілі назвав гуманну педагогіку
«вищою педагогікою», яка несе світло в душу кожної дитини. Гуманно-особистісна педагогіка
Особистісно-орієнтовані уроки — це має бути витвір мистецтва гуманної педагогіки, цінний
перспективний досвід педагогічної науки, який дає простір для творчості вчителя
й учня, втілення різноманітних форм, методів навчання, потужних прийомів
активізації пізнавальної діяльності учнів. Їхнє творче поєднання показує,
наскільки ефективнішими стали уроки, а взаємини і спілкування з учнями — більш
демократичними та довірливими.
Досягнення мети уроку, побудованого на
принципах гуманно-особистісного мислення, передбачає поєднання доброзичливої
атмосфери міжособистісного спілкування на уроці з широким застосуванням методів
і прийомів, що прямо впливають на мотиваційний компонент уроку. Таке поєднання
передбачає взаємодію таких умов:
-
гуманне
ставлення до дітей;
-
задоволення
їхніх потреб у спілкуванні і співробітництві з учителем і однокласниками в процесі
навчальної роботи на уроці;
-
збагачення
мислення емоціями, інтелектуальними почуттями;
-
стимулювання
допитливості, пізнавальних інтересів і потреб;
-
формування
правильної оцінки своїх можливостей, збудження і закріплення прагнення до
самовдосконалення;
- виховання відповідального ставлення
до навчальної праці.
Визначальним, звичайно, є дієвий гуманізм учителя. Як сонце
всьому живому, так дитині для розвитку мотивації навчання перш за все потрібна
впевненість у тому, що її навчає добрий і справедливий учитель, який розуміє
всі труднощі дитини, терпляче ставиться до її навчальних невдач, пустощів,
виявляє до неї інтерес як до людини.
Фундаментальні
основи гуманно-особистісної педагогіки:
-
формування
гуманного мислення вчителя;
-
філософське
сприйняття дитини.
Очікуваними
результатами гуманно-особистісної педагогіки є реалізація таких освітніх
стандартів:
o
здатність до пізнавального читання;
o
здатність до
писемномовленнєвої діяльності;
o
лінгвістичне чуття й здатність до мовних узагальнень;
o
здатність до математичної уяви і творчого мислення;
o
здатність до осягнення краси і прагнення творити
прекрасне;
o
здатність будувати плани і проводити діяльність за ними;
o
сміливість, спритність і витривалість;
o
моральна позиція і розвинуте вміння спілкуватися;
o
прагнення до саморозвитку і самовдосконалення.
Процес формування будь-якої якості
довготривалий і потребує творящого терпіння. Творення Благородної Людини ––
багаторічна і систематична робота, яка, в ідеалі, повинна мати своє продовження
в середній і старшій школі. Рівень людяності і гуманності не оцінюється балами,
але якщо час навчання в школі дитина назве щасливим періодом свого життя,
значить вчитель і весь освітньо-виховний процес досяг своєї високої мети.
Критерії
гуманного уроку
1. Співпраця учнів і вчителя.
2. Вияв учителем особистісного, а не
предметного інтересу.
3. Посилення виховних та моральних цілей
уроку.
4. Форми і прийоми роботи на уроці дають
можливість дітям власними зусиллями, напруженою роботою добувати знання.
5. Матеріал до уроку дозволяє утримувати
високий рівень мотивації навчання.
6. Прояв розвитку, свободи і дорослішання
дитини.
7. Створення умов жити на уроці (думати,
міркувати, творити).
8. Допомагати дітям звертати увагу на свій
внутрішній світ.
9. Формувати рівень високої значимості
оціночних характеристик діяльності дитини, взамін виставлення оцінок.
10. Головний метод виховання –– освічений,
висококультурний, гуманний, мудрий вчитель.
11. Формування позитивного ставлення учня до
навчання (не відбувати в школі час, а проживати навчання).
12. Відчуття дитиною особистісної значимості
і поваги до себе.
13. Створення умов для розкриття і розвитку
особистості дитини, віри в свої можливості.
14. Творчі, нестандартні прийоми роботи –––
засіб розвитку і якісного, зацікавленого навчання.
15. Вчитель для учнів ––– поважний старший
друг і помічник.
Гуманний (за переконанням Ш. Амонашвілі) —
це не солоденько-добренький, а розумно люблячий дітей учитель, який приймає їх
такими, якими вони є зараз, і такими, якими він бачить їх у майбутньому. Але,
думаючи про майбутнє своїх вихованців, гуманний учитель не повинний забувати
про самоцінності дитинства і тому я намагаюсь
створювати такі
умови, щоб малюк не просто готувався до дорослого життя, а вже зараз переживав
усі радощі і труднощі свого віку, міг своєчасно і багаторазово виявити себе в
різних видах діяльності: навчальній, ігровій, трудовій, громадській, художній.
Тільки особистий досвід участь у різних видах діяльності дозволить дитині
пізнати себе і дати поштовх тому, що закладено в ній природою. Саме створення
умов для розвитку молодшого школяра є надійною основою для того, щоб подолати
розбіжність між закликом до гуманізації освіти і реальним шкільним життям. Такі
умови можуть бути створені лише на засадах співпраці, співробітництва дитини і
педагога.
Психологами
доведено, що успішне формування особистості школяра можливе лише на ґрунті його
позитивних емоцій. Ніщо так не властиве дитині, як потреба відчувати
задоволення, радість від власної діяльності, адже дитина не тільки дізнається
про щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоко
особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається.
Молодший
школяр дуже хоче добре вчитися. Думки Ш. Амонашвілі і нашого співвітчизника,
видатного педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського збігаються. Саме вчителю
маленький школяр із безмежним довір’ям несе слабкий і беззахисний вогник цього
бажання. Його легко загасити необережним різким словом чи байдужістю, але
можна, і необхідно, підтримати його горіння, забезпечивши можливість у всій
повноті пережити радість успіху. "Якщо дитина не бачить успіхів у своїй
праці, вогник прагнення до знань згасає, дитина втрачає віру у свої сили,
насторожується, наїжачується, відповідає зухвалістю на поради й зауваження
вчителя. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона
звикається з думкою, що ні до чого не здатна", — так писав В.О.
Сухомлинський [8, С. 163].
Така ж необхідність розуміння емоційних
переживань учня і недопустимість будь-яких негативних засобів впливу на неї
стверджується і в словах Ш. Амонашвілі: "Кожне спілкування дитини зі своїм
педагогом має вселяти в неї радість і
оптимізм".
На
уроці і поза ним створюються гуманні стосунки, які допомагають розвивати людські чесноти кожної дитини — здібної і
нездібної, красивої і некрасивої, попереджувати страх перед іншою людиною і
покаранням. Основою кожног уроку є
особистісно-орієнтовані доброзичливі стосунки, за яких діти не бояться
висловити свою оцінку, навіть ту, що не збігається з думкою вчителя. Цим самим
вони реалізують своє право самостійно мислити.
Педагогічна
мудрість учителя, котрий обрав стиль справді гуманного, зверненого до
особистості кожної дитини спілкування, у тому й полягає, щоб дитина ніколи не
втратила віру у свої сили, не відчувала, що в неї нічого не виходить.
Так
само діти ставляться до зауважень учителя щодо дисципліни. Ш. Амонашвілі на
запитання "Чи потрібно строго вимагати від дітей, щоб вони сиділи на
уроках не ворухнувшись?" дає рішучу відповідь: "Ні!". Нам,
вчителям, які сформували свій педагогічний досвід в авторитарній школі, важко змінити своє ставлення до, так званої,
поведінки на уроці. Але якщо вчитель морально готовий до впровадження гуманної
педагогіки, то зможе зрозуміти, що створення
комфортного середовища для дітей – це ще одна складова успіху в розвитку
особистості. Якщо
вчитель цінує перш за все позу, а не зосередженість уваги учня, то, безумовно,
його учні будуть приречені на нервозну обстановку в класі.
Кожне спілкування дитини зі своїм педагогом
має вселяти
в неї радість і оптимізм.
Гуманна педагогіка – це вища, чуттєва педагогіка, яка несе світло. Це педагогіка людяності.
Немає коментарів:
Дописати коментар